БАТЬКАМ

Поради для батьків: як надавати допомогу дітям молодшого шкільного віку після травмуючих подій

Поведінка дитини: невпевненість у тому, що сталося

РЕАКЦІЯ БАТЬКІВ

Давайте своїй дитині чітке пояснення того, що сталося, — завжди, коли вона питає про це. Уникайте деталей, які могли б налякати дитину. Якщо ваша дитина боїться, що їй досі загрожує небезпека, поясніть їй, що тепер їй нема чого боятися.

Нагадайте своїй дитині про те, що є люди, які піклуються про захист родин, і що в разі потреби ваша родина може отримати додаткову допомогу.

Інформуйте свою дитину про те, що станеться далі.

ЩО МОЖУТЬ ЗРОБИТИ АБО СКАЗАТИ БАТЬКИ

«Я знаю, що інші діти кажуть, що знову буде лихо, але зараз ми у безпечному місці».

Відповідайте й надалі на всі питання вашої дитини (без роздратування) та пояснюйте їй, що ви у безпеці.

За можливості пояснюйте своїй дитині, що станеться далі.

Поведінка дитини: почуття відповідальності

Школярі можуть непокоїться про те, що вони винні у тому, що сталося, або могли б змінити ситуацію. Вони можуть неохоче ділитися цими сумнівами з іншими.

РЕАКЦІЯ БАТЬКІВ

Дайте своїй дитині можливість поділитися своїми сумнівами.

Запевніть свою дитину, що вона не винна, та поясніть їй, чому це не було її помилкою.

ЩО МОЖУТЬ ЗРОБИТИ АБО СКАЗАТИ БАТЬКИ

Відведіть свою дитину в сторону. Поясніть: «Після такого нещастя багато дітей — і навіть батьків — думають: „Що я міг зробити інакше?“ — або: „Я міг би щось зробити“. Але це не означає, що вони дійсно винні».

«Ніхто не міг врятувати дідуся. Це не була твоя вина».

Поведінка дитини: страхи перед тим, що подія повториться, і що спогади будуть дуже важкими

РЕАКЦІЯ БАТЬКІВ

Допоможіть своїй дитині розпізнавати ситуації, які викликають спогади про травмуючу подію (наприклад, люди, місця, звуки, запахи, почуття, час доби). Поясніть різницю між самім нещастям і спогадами, які виникають згодом.

Запевняйте свою дитину стільки, скільки треба, що вона у безпеці.

Захистить свою дитину від переглядів інформації про подію у засобах масової інформації, оскільки це може викликати страх перед тим, що подія повториться.

ЩО МОЖУТЬ ЗРОБИТИ АБО СКАЗАТИ БАТЬКИ

Якщо ваша дитина помітить, що їй нагадують про нещастя, скажіть їй: «Спробуй сказати собі: „Я сумую, оскільки згадую про наш зруйнований будинок, коли читаю повідомлення про нашу Батьківщину, але це не означає, що може бути зруйнований цей будинок. Зараз ми знаходимося в іншій країні та у безпеці“».

«Я вважаю, що нам треба відпочити від Інтернету».

Дивиться новини разом зі своєю дитиною та дайте дитині пояснити для себе, що вона побачила у новинах. З’ясовуйте всі непорозуміння.

Поведінка дитини: розповідь про подію або програвання події знову й знову

РЕАКЦІЯ БАТЬКІВ

Дозвольте своїй дитині розповідати про подію та програвати її. Дайте її знати, ще така поведінка є нормальною.

Заохочуйте позитивні рішення проблеми у грі та на малюнках.

ЩО МОЖУТЬ ЗРОБИТИ АБО СКАЗАТИ БАТЬКИ

«Ти малюєш багато малюнків про те, що сталося. А чи знаєш ти, що багато дітей так роблять?»

«Коли ти малюєш, як люди знову укладають мир, це може допомогти тобі».

Поведінка дитини: страх бути пригніченим своїми почуттями

РЕАКЦІЯ БАТЬКІВ

Надайте вашій дитині безпечне місце, де вона може виражати свої страхи, свою лють, свій сум тощо. Дозвольте своїй дитині плакати або бути сумною; не очікуйте від неї, що вона буде мужньою та сильною.

ЩО МОЖУТЬ ЗРОБИТИ АБО СКАЗАТИ БАТЬКИ

«Коли відбуваються жахливі речі, це викликає сильне почуття, наприклад, може статися, що людина злиться на все або становиться дуже сумною. Хочеш посидіти тут з ковдрою, поки тобі знову не стане легше?»

Поведінка дитини: порушення сну

Кошмари; страх спати на самоті, бажання спати з батьками.

РЕАКЦІЯ БАТЬКІВ

Дозвольте своїй дитині розповідати про її кошмарний сон. Поясніть їй, що кошмари — це нормально, і що вони пройдуть. Не розпитуйте свою дитину про зміст снів занадто докладно.

Тимчасові зміни режиму сну — це нормально. Складіть разом з дитиною план — як і коли буде відбуватися повернення до звичайного режиму сну.

ЩО МОЖУТЬ ЗРОБИТИ АБО СКАЗАТИ БАТЬКИ

«Це був кошмарний сон. Давай подумаємо про якісь приємні речі, які можуть тобі наснитися, і я погладжу тебе по спинці, поки ти знову не заснеш».

«Найближчими ночами ти можеш спати в нашому ліжку. Потім ми будемо проводити більше часу в ліжку з тобою, ніж раніше, поки ти не заснеш. Якщо ти й далі будеш боятися, ми можемо поговорити про це».

Поведінка дитини: турбота про вашу безпеку та безпеку інших

РЕАКЦІЯ БАТЬКІВ

Допоможіть своїй дитині розповісти про свої непокоєння та надайте їй реалістичну інформацію.

ЩО МОЖУТЬ ЗРОБИТИ АБО СКАЗАТИ БАТЬКИ

Зробіть «скриньку для непокоєнь», куди ваша дитина зможе вкладати свої записи з непокоєннями. Призначте час для розгляду непокоєнь, рішення проблем і пошуку відповідей на непокоєння.

Поведінка дитини: змінена поведінка

Незвичайно агресивна або неспокійна поведінка

РЕАКЦІЯ БАТЬКІВ

Заохочуйте свою дитину до активних розваг і фізичних вправ для виходу її емоцій та розчарувань.

ЩО МОЖУТЬ ЗРОБИТИ АБО СКАЗАТИ БАТЬКИ

«Я знаю, що ти не хотів хлопнути дверми. Це має бути важко — почувати себе таким злим».

«Хочеш, підемо погуляти? Іноді рух допомагає краще впоратися із сильними почуттями».

Поведінка дитини: скарги на фізичний стан

Головний біль, біль у животі та м’язах без медичної причини.

РЕАКЦІЯ БАТЬКІВ

З’ясуйте, чи немає якоїсь медичної причини. Якщо ні, заспокойте свою дитину та запевніть її, що це може бути нормальною реакцією на жахливі події.

Поводьтеся зі своєю дитиною спокійно. Якщо приділяти забагато уваги цим скаргам, не пов’язаним з медициною, симптоми можуть посилитися.

ЩО МОЖУТЬ ЗРОБИТИ АБО СКАЗАТИ БАТЬКИ

Потурбуйтеся, щоб ваша дитина достатньо спала, харчувалася здоровою їжею, пила багато води та достатньо рухалася.

«Хочеш, посидимо там? Скажи, коли ти почуєш себе краще, — тоді ми можемо пограти в карти».

Поведінка дитини: уважне спостереження, 

як батьки реагують на травмуючу подію

Діти не хочуть додатково обтяжувати своїх батьків своїми власними турботами.

РЕАКЦІЯ БАТЬКІВ

Дайте своїй дитині нагоду поговорити про її та ваші почуття.

Залишайтеся за можливості максимально спокійними, щоб не підсилювати турботи вашої дитини.

ЩО МОЖУТЬ ЗРОБИТИ АБО СКАЗАТИ БАТЬКИ

«Так, в мене зламана щиколотка, але після того, як санітари перев’язали її, мені вже краще. Ти злякався, коли побачив, що я поранена, чи не так?»


https://elternratgeber-fluechtlinge.de/uk/schulkinder/


Діти швидко ростуть і прагнуть до самостійності. Однак важливо навчити їх правилам поведінки з незнайомцями. Ось декілька підказок, які допоможуть батькам у цьому питанні.

 

  • ПРИХОВУЙТЕ ІМ’Я ТА ПРІЗВИЩЕ ДИТИНИ. Деякі батьки підписують особисті речі дітей, наприклад, рюкзак чи форму, на випадок втрати. Проте, таким чином про ім’я дитини може дізнатися стороння людина. А звернення до дитини по імені може бути сприйняте дитиною більш довірливо, аніж просто «хлопчик» чи «дівчинка». Тому краще на бирці писати, телефон батьків – тоді, зателефонують вам, якщо втрачена дитиною річ буде знайдена.

 

  • ТІКАТИ ВІД МАШИНИ НЕОБХІДНО У ЗВОРОТНЬОМУ НАПРЯМКУ.

Так, всі ми вчимо дітей не сідати в чужу машину. Але варто також, щоб діти запам’ятали правило – тікати від машини у зворотньому від її руху напрямку. Поки водій розверне авто, дитина вже встигне відбігти на безпечну відстань.

 

  • КОДОВА ФРАЗА ДЛЯ ВСІЄЇ СІМ’Ї. Придумайте пароль, який знатимуть лише члени вашої сім’ї. І, якщо станеться ситуація, що забрати дитину зі школи ви попросили когось із знайомих, дитина вимагатиме повідомити їй «кодову фразу», а її незнання має насторожити школяра.

 

  • ЗБЕРІГАТИ ДИСТАНЦІЮ. Дитина має знати, що незнайомці можуть заговорити не тільки дітей, але й дорослих, тому важливо швидко піти у безпечне місце вже через 5-7 секунд після початку розмови. Слід стояти від незнайомця на відстані 2-2,5 метрів. Якщо він наближається, необхідно робити відповідно крок назад. Разом з дитиною потренуйте цю ситуацію.

 

  • КРИЧАТИ «Я ЙОГО НЕ ЗНАЮ». Повідомте дитині, що якщо її схопив незнайомець, то можна і необхідно поводитись «погано»: кусатися, дряпатися, вириватися і привертати увагу будь-якою ціною, навіть, якщо дуже страшно. Необхідно гучно кричати: «Я його не знаю! Він хоче мене забрати!» Варто з дитиною час від часу тренуватися так робити.

 

  • НЕ ЗАХОДИТИ ДО ЛІФТА З НЕЗНАЙОМЦЯМИ. Привчіть дитину чекати ліфт спиною до стіни, щоб бачити всіх, хто до нього підходить. І, якщо це незнайома чи малознайома людина, під будь-яким приводом не заходити з нею до ліфта: робіть вигляд, що щось забули, чи йти до поштових ящиків. Якщо людина запрошує зайти до ліфта, найкращий варіант – спокійно відповісти, що батьки дозволяють їздити в ліфті лише самій або з сусідами. Якщо незнайомець намагається затягнути в ліфт, необхідно кричати, кусатися та битися.
  • КНОПКА SOS ТА ДОДАТОК ДЛЯ ВІДСТЕЖЕННЯ. Сучасний світ технологій дозволяє батькам у будь-який час дізнатися про місцезнаходження дитини. Це можна зробити, встановивши, наприклад, мобільний додаток. Гаджети з тривожною кнопкою можуть бути у вигляді годинника, брелка, браслета тощо.

 

ПРАВИЛА ПІДТРИМКИ, ЯКЩО РОДИНА ЕВАКУЮЄТЬСЯ 



Правила поведінки в евакуації, на окупованих територіях і в зоні бойових дій


Діти потребують зараз особливої турботи та уваги. Через невеликий життєвий досвід і особливості дитячої психіки їм загрожує більше небезпек — фізичних та психоемоційних — ніж дорослим. Водночас існують інструменти, які дозволяють мінімізувати ризики та вберегти фізичне та психічне здоров’я дитини. Дізнайтеся важливі правила безпеки дітей під час війни. 

ПРАВИЛА БЕЗПЕКИ ДИТИНИ ПІД ЧАС ЕВАКУАЦІЇ

1. Заспокойтеся самі. Чим молодші діти, тим сильніше їхній психоемоційний стан залежить від стану батьків. Тому спочатку знайдіть точку рівноваги для себе. Доступний практично всім спосіб – дихальні вправи. Психологиня Світлана Ройз радить зробити дихальні вправи, обійняти самого себе, легенько простукати все тіло долонями, обов’язково потягнутися. У конспекті онлайн-лекції фахівчині ви знайдете 46 робочих інструментів подолання стресу для дорослих та дітей. Лише після того, як стабілізуєтеся самі, починайте говорити з дитиною: спокійно та не надто голосно. 

2. Скажіть слова підтримки. «Ми в порядку. Ми будемо робити все, що в наших силах», «Я доросла, я знаю, що робити», «Я з тобою». За необхідності повторюйте. 

3. Домовтеся про правила поведінки. У небезпечній ситуації дитина повинна виконувати ваші розпорядження миттєво і без сперечань. 

  • Ваші прохання повинні бути лаконічними та зрозумілими. 
  • Якщо є можливість, завчасно порепетируйте в ігровій формі головні команди: «Стій», «Не торкайся цього», «Викинь це», «Іди до мене».
  • Потренуйтеся разом із дитиною виконувати ці команди на швидкість. 

4. Іграшку-супергероя — з собою! Попросіть дитину вибрати маленьку іграшку або талісман, який вона зможе покласти в кишеню. Це може бути навіть мушля з відпустки на морі або камінчик з рідного двора. Скажіть, що у хвилини, коли буде страшно чи самотньо, дитина може брати цю іграшку в руки, розмовляти з нею, розповідати їй про свої почуття. 

5. Прикріпіть до верхнього одягу дитини бейдж з повною інформацією про неї. Ім‘я, прізвище, вік, контактні дані батьків, особливі медичні потреби дитини (якщо такі є), вкажіть групу крові. Окрім  бейджа на одязі, покладіть дитині у кишеню записку та/або напишіть цю інформацію на її руці стійким маркером або ж наклейте цупкий скотч на одяг. Це варто зробити навіть з дітьми 7-10 років, які у звичайному житті пам’ятають персональні дані. У стані стресу забувати прості речі можуть навіть дорослі, а діти й поготів. 

6. Сфотографуйте дитину перед тим, як вийти з дому. Якщо дитина загубиться, у вас буде найбільш точна фотографія, за якою люди зможуть швидше впізнати вашу дитину. Окрім цього, добре запам’ятайте (краще – запишіть), як саме одягнена дитина під час евакуації.  

7. Перебувайте у фізичному контакті з дитиною. Тримайте її за руку або на руках, везіть у візку. Підтримуйте безпосередній контакт весь час, аж допоки поруч не з’явиться інший дорослий, якому ви можете довіряти. Передавайте дитину сторонній людині тільки у крайньому випадку, або якщо це військові або представники рятувальних служб – пам’ятайте, що існує небезпека викрадення дитини під час евакуації.

8. Домовтеся про місце, де ви зустрінетеся, якщо загубитесь (якщо дозволяє вік дитини).

9. Якщо дитина загубилася. У Міністерстві закордонних справ розробили пам’ятку з порадами, як діяти батькам.  

  • Не панікуйте. Зберіться з думками, щоб діяти чітко.
  • Згадайте, де востаннє бачили дитину. Якщо в дитини є телефон – зателефонуйте.
  • Попросіть когось зі знайомих чи родичів залишатися на місці на випадок, якщо дитина повернеться.
  • Попитайте людей навколо, чи бачили вони дитину, назвіть основні прикмети, за наявності – покажіть фото дитини, опишіть, у чому вона одягнена.
  • За можливості, дайте оголошення через гучномовець.
  • Повідомте найближче відділення поліції чи зателефонуйте 102. Якщо дитина загубилась за кордоном, гаряча лінія: 116 000.

10. Важливий чат-бот: Дитина не сама. У меню чат-боту можна обрати одну з шести ситуацій, у якій вам потрібна допомога, та отримати детальні інструкції. Зокрема, чат-бот містить покроковий план дій у разі, якщо ваша дитина загубилася або ви знайшли чужу самотню дитину. Чат-бот було створено Офісом Президента України спільно з ЮНІСЕФ та Міністерством соціальної політики.

11. Остерігайтесь зловмисників: будьте пильними. Зараз українським біженцям допомагає вся Європа. Щодня пересічні громадяни з різних країн від щирого серця діляться їжею, одягом, житлом. Та не слід забувати, що ворог може використовувати цю ситуацію, аби вдарити по найціннішому: по дітях. За повідомленням Сумської обласної військово-цивільної адміністрації, ворожа авіація розкидає дитячі іграшки та мобільні телефони, які начинені вибухівкою. Відома журналістка та блогерка Катерина Венжик також пише про диверсантів, які ховають вибухівку у дитячих іграшках. Поясніть це дитині й пильнуйте за тим, щоб вона брала іграшки та інші речі лише з вашої згоди та у вашій присутності. Ніякі «забуті» або «покинуті» іграшки, смартфони тощо з землі підбирати не можна! Детальніше про це дивіться нижче у розділі «Як уберегти дитину від мін та вибухівки». 

Поради про те, як підтримати та заспокоїти дитину під час війни, читайте у окремому матеріалі.

ЯК УБЕРЕГТИ ДИТИНУ ВІД МІН ТА ВИБУХІВКИ

Ще у перші дні війни Національна поліція України попередила про виявлення на території нашої країни протипіхотних мін, так званих метеликів. Вони невеликі, пластмасові, бувають яскравого кольору — через це діти можуть сприймати їх за іграшку. Також ворог розкидає реальні дитячі іграшки, смартфони та інші цінні речі, начинені смертельно небезпечною вибухівкою. 

Крім того, існує ризик замінувань. Причому не лише у зонах бойових дій чи на окупованих територіях, але й вздовж евакуаційних шляхів. Дізнайтеся, як вберегти дитину від мін та вибухівки.

1. Покажіть дитині фото мін-метеликів та упевніться в тому, що вона запам’ятала, як вони виглядають. 


Джерело: Національна поліція України

2. Введіть правило: не чіпати сторонні предмети (особливо якщо вони лежать без нагляду і виглядають покинутими). Поясніть дітям, як важливо бути пильними і не торкатися підозрілих предметів або покинутих іграшок, телефонів, побутових речей тощо. Домовтеся з дитиною: у разі, якщо вона помітить щось підозріле, вона має негайно повідомити про це вам або комусь з інших дорослих. Поясніть їй, що ні в якому разі не можна не тільки чіпати ці предмети, а й наближатися до них чи кидати в них чимось. Вибухівкою може бути начинена навіть «звичайнісінька» на вигляд кулькова ручка. Ви можете сказати дитині так: «Зараз усі допомагають Збройним Силам України, тож всі мають бути пильними. Якщо побачиш якісь покинуті речі або щось дивне — скажи мені, я дуже сподіваюся на твою уважність».

3. Оминайте зелені насадження, пустирі, розвалини, покинуті домівки тощо. Якщо рухаючись по евакуаційному шляху, ви робите зупинку, не заходьте на узбіччя (навіть у туалет) і не дозволяйте забігати на узбіччя дітям. 

4. Розкажіть дітям про ознаки замінованих територій і попросіть її повідомляти вам, якщо таке побачить. Це можуть бути сигнальні стрічки, дротяні розтяжки (зазвичай на рівні колін), знаки з черепом та кістками, а також з написом: “УВАГА, МІНИ!”, “DANGER MINES!”, “ВНИМАНИЕ, МИНЫ!”. Водночас заміновані ділянки можуть не мати ніяких позначок. Тому поясніть дітям, що необхідно уникати й ділянок, які перелічені у попередньому пункті.

5. Що робити, якщо дитина опинилася на замінованій ділянці? 

  • Не намагайтеся самостійно дістатися до дитини, аби звільнити її. Є великий ризик того, що ви можете підірватися самі на очах у дитини або погубити і себе, і її. Негайно зателефонуйте 101. До прибуття рятувальників заспокоюйте дитину голосом з того місця, де ви стоїте. 
  • Якщо ваше місто/село знаходиться під окупацією або в ньому відбувалися бойові дії, не дозволяйте дитині пересуватися вулицями самостійно. Навіть якщо це знайомі шляхи, якими дитина у мирний час ходила сама. 
  • Поясніть дитині, як діяти, якщо вона раптом опинилася на замінованій ділянці, а вас поряд нема. Не можна намагатися вийти самостійно, потрібно залишатися на місці нерухомо і голосно кликати по допомогу. У крайньому разі, якщо поряд нікого немає, потрібно йти назад повільно і обережно, максимально точно наступаючи на власні сліди. 

6. Про виявлення будь-яких підозрілих знахідок Центр громадського здоровʼя рекомендує негайно сповіщати органи влади. Це може бути поліція (тел. 102), пожежна служба (тел. 101), ДСНС або ТрО. Надайте фахівцям максимально вичерпну інформацію про підозрілий предмет: його опис, місце розташування, дату й час виявлення. Якщо є можливість, дочекайтеся прибуття рятувальників, спостерігаючи за підозрілим предметом з безпечної відстані та попереджаючи про небезпеку оточуючих. 



КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ ЗА ТЕМОЮ

Цей матеріал підготовлений в межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства України», що реалізується ІСАР Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ).



Як у період тривог заспокоїти своїх дітей, а також зробити так, щоб удома вони не закинули навчання і водночас не відчували себе напружено? Про це “Новій українській школі” розповіла сімейна і дитяча психологиня Світлана Ройз.

ЗАГАЛЬНІ ТЕЗИ
1. Зараз діти, так само як і ми, перебувають у напрузі. Вони відчувають загальну тривогу від невизначеності, від напруги батьків, від зміни звичного режиму та обмежень. До цього додаються хвилювання про ДПА/ЗНО – поки немає розуміння щодо цього питання, від цього напруга посилюється. Тобто, зараз діти, особливо старші, потребують батьківської підтримки, вони очікують від батьків психологічної допомоги.
2. Ідеально, якщо батьки намагаються бути в контакті зі станом дитини і її почуттями, чесно говорять про те, що з нами відбувається. Треба просто сказати: “Якби мені зараз було потрібно вчитися вдома, я би, мабуть, на все забив. Мені самому складно зараз зібрати себе в купу. Давай допоможемо одне одному – наприклад, разом складемо розклад на день. Я потребую твоєї допомоги”.
3. Ми маємо розуміти, що перші два тижні – це період адаптації, коли ми тільки напрацьовуємо новий життєвий досвід. У когось – два, у когось – два з половиною. Це індивідуально. Взагалі, “по-хорошому”, на адаптацію дається до двох місяців, тобто два тижні – це фантастично швидко. Тому зараз ми маємо бути дуже терплячими і обережними до себе і своїх дітей.
4. Треба просто робити вдих та видих і нагадувати собі: “Я не вчитель”.
Основа техніки безпеки для батьків: нам потрібно пам’ятати, що ми НЕ вчителі для наших дітей, у нас немає потрібних професійних навичок, ми не вміємо пояснювати предмети і, найголовніше (власне, чому батькам не можна навчати своїх дітей) – ми дуже емоційно залучаємось. Якщо дитина щось не розуміє, ми не можемо впоратись зі своїми емоціями: нам здається, що ми дурні, наша дитина дурна і таке інше. А дитина може просто не сприймати нас у ролі вчителя – і це нормально.
ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ
1. День не має перетворюватись на суцільне виконання домашніх завдань. Школа – це не все життя дитини, особливо зараз. Діти і без того відчувають себе незрозуміло за що покараними, і нам важливо, аби школа не асоціювалась із додатковим покаранням.
2. У дитини, яка вчиться вдома, має бути окрема територія. Навіть якщо в неї немає своєї кімнати, можна символічно позначити невелику частину мотузкою на підлозі, зробити парканчик з іграшок або коробок – що завгодно.
Ми всі зараз змушені жити і працювати разом на невеличкій території, і це час перегляду кордонів кожної людини – неважливо, великої чи маленької – і поваги до цих кордонів. Це час, коли батьки вчаться стукати, перш ніж увійти в кімнату підлітка, якщо вони не робили цього раніше. Час, коли дитина вчиться не підходити без нагальної потреби до мами, яка працює з дому.
3. Треба слідкувати, щоб дитина будь-якого віку робила перерви – і краще, якщо ми зупинимо її трохи раніше, ніж вона втомиться. Маленькі втомлюються за 10-15 хвилин, підлітки – десь за півгодини.
4. Відчиняйте вікна, провітрюйте, дбайте про свіже повітря під час навчання дитини. У мозку є структури, що відповідають за відчуття безпеки – у разі нестачі свіжого повітря ці показники зменшуються. Якщо дитина перебуває в задусі, у неї знижується активність, вона втомлюється, закатує істерики. Чим менше повітря, тим гірші результати навчання.
5. Часто, коли дитина бачить велику кількість завдань (більше 8), у неї природно починається паніка і їй легше взагалі закрити щоденник або месенджер. Наше завдання – допомогти структурувати підхід до навчання. Буквально скласти з дитиною план: ти починаєш робити оце, потім – це.
Також – розбивати велике завдання на маленькі частини. Це стосується всіх дітей. Загалом старші школярі вже вміють це робити самостійно, але якщо дитина у стані тривоги – розфокусована, погляд відсторонений, відсутній, або дитина хапається то за одне, то за інше – їй треба допомогти.
6. Часто дитина перед вибором: з якого завдання почати – з простого чи складного? Це залежить від того, як ваша дитина “вступає в діяльність”. Щоб це зрозуміти, треба поспостерігати: як дитина прокидається?
Є діти, які швидко встають, умиваються і починають усе робити. Коли така дитина їсть, вона спочатку з’їдає всі найсмачніші шматки і залишає несмачні наостанок. У такому ж режимі вона “вмикається” в усе нове. Тобто дуже швидко “входить” в урок – але й швидко втомлюється. Вона швидко здає контрольну роботу – але не факт, що там не буде помилок. Про таких дітей кажуть, що вони все схоплюють миттєво, але не зрозуміло, наскільки довго будуть це пам’ятати. Таким дітям треба складне давати на початку. І робити зарядку після уроку.
Натомість, є діти іншого типу – які довше розганяються. Вони “вмикаються” не так швидко – але довше йдуть. Ці діти переважно встають поволі, не з першого разу, зазвичай спочатку з’їдають несмачне, а смачні шматочки залишають наостанок. Таким дітям треба на розгін давати легкші завдання, а складні – потім. Їм навіть можна ставити під час навчання енергійну музику – якщо музика їх не відволікає. Або робити перед уроком зарядку.
7. Коли ми хочемо дитину в щось швидко залучити – наприклад, у навчання – ми маємо пам’ятати, що в неї, як у кожної людини, є інерція. Коли маленька дитина грається, а їй треба сідати за уроки – тут допоможе обумовлений час або дзвоник будильника, який кличе до навчання. Або ми говоримо: “За 10 хвилин сідаємо за уроки”. Так ми виявляємо повагу до своєї дитини як до людини. Зрозуміло, що це складно, адже багато батьків сьогодні також живуть у режимі дефіциту сил. Найлегший спосіб зекономити сили – примус. Але це програшний спосіб.

ПОЧАТКОВА ШКОЛА
У початковій школі мотивація до навчання – виключно зовнішня. Малюк вчиться заради задоволення, фану, заохочення. Треба також розуміти, що в дитини вже є невеликий, але досвід навчання. У першокласників його ще нема, але в 2-3 класах він уже напрацьовується.


1. Нам важливо, щоб, за можливості, не збивався звичний режим. Це неможливо в повній мірі, він однаково вже збився, але треба створити новий і намагатись його дотримуватись.
2. Треба, щоб для навчання було окреме місце. Ідеально, щоб був окремий простір, “кокон”, щоб дитина розуміла: вона туди заходить – і все, вона вже налаштована на навчання.
3. Важливо, щоб до навчання кликав якийсь сигнал, як дзвоник – наприклад, будильник телефона. Це має бути приємний звук, якась улюблена музика – але краще, аби це не був мамин голос. По відношенню до мами і тата й так буде вдосталь напруги: зараз батьки живуть у змішаних ролях, а скрізь, де є змішані ролі, – є конфлікти.
4. Оптимально, коли дитина займається 10, максимум 15 хвилин. Потім дзвенить дзвоник, дитина може випити води, порухатись. Ми ж пам’ятаємо, що живемо в умовах, коли в дитини знижена рухливість і нестача повітря.
5. Пам’ятаймо, що ми – не няньки і за дитину завдання не робимо. Але деяким дітям важливо, аби ми були в кімнаті, коли вони вчаться. Можна займатися своїми справами, але потрібна присутність батьків. Час від часу можна підходити до дитини, питати, як справи, підтримувати її, прикладаючи руку до місця підтримки – між лопатками на спині. Це таємне місце підвищення самооцінки, додавання сил.
6. Прекрасно, якщо батькам стане сил зробити з малюками “Гоґвортс” – тобто створити ігрове середовище. Якщо ми зможемо озброїтись чарівною паличкою, якою б торкалися лоба дитини і казали: “Ти з усім впораєшся”. Чарівний будильник у нас уже є, і не завадить знайти для дитини чарівний камінець мудрості – ну, і для себе принагідно.
7. Ми пам’ятаємо, що дитина перебуває в напрузі – отже, ми маємо більше, ніж зазвичай, звертати увагу на те, що їй вдається добре. Так званий метод “зеленої ручки” – підкреслювати не недоліки, а успіхи – особливо потрібний у режимі підвищеної напруги, коли дитина не дуже впевнена в собі.
СЕРЕДНЯ ШКОЛА
У школярів середньої школи під час підліткової кризи зазвичай страждає навчальна мотивація, тому що в мозку в цей час інші завдання. Підлітковий вік – це час, коли мозок складно сприймає нову інформацію. Тоді відбувається так званий синаптичний прунінг – відкидання невикористаних нейронних зв’язків. Щоб це відбулося, треба обмежити приймання нової інформації.
Дитина в цей момент стає дуже сонливою і починає трохи “гальмувати”. У неї потерпає довгострокова пам’ять. Вона, не те що б не хоче – а фізично не може запам’ятовувати обсяги інформації, які їй пропонують. Її мозок має інші завдання. Можна сказати, як не шкода це визнавати, що в середній школі мотивації до навчання практично немає, або вона зароджується.

Ще Лєв Толстой казав, що існує “пустеля отроцтва”. Це саме про те, що переживають підлітки. Мало того, що це криза самотності, криза особистості – зараз вони взагалі обмежені у спілкуванні. Добре, якщо в них є вдома інтернет, щоб вони могли спілкуватись хоч у соцмережах.
1. Для підлітків добре, якщо їхній робочий день і день взагалі починається не о 8:30, а хоча б на годину пізніше. Це був би величезний внесок у їхнє здоров’я. Адже їхні потреби у сні  більші, ніж зазвичай.
2. Підлітки чинять опір материнській фігурі, вчителькам дуже складно працювати з підлітками. Якщо мама ще й починає керувати його навчанням – це вдвічі гірше. Тому було б чудово разом із підлітком обрати та встановити певний звуковий сигнал, який кличе його робити уроки. Так можна організувати весь денний розклад. Чим менше материнського голосу, який наказує, що робити, – тим краще. Усе, що стосується наказів, краще перенести в повідомлення у месенджер чи якісь звукові сигнали.
3. Підлітку важливо, аби ми бачили в ньому авторитетну фігуру. Тож якщо ми зараз перекладемо частину родинної відповідальності на нього, якщо він готовий її взяти, – це буде внесок і в наші стосунки, і у відчуття сили самим підлітком.
Ми можемо поставити пряме запитання: “Чим я можу бути для тебе корисним, що я можу зробити для тебе зараз?”. Наступний крок: “Я не хочу, аби твій день перетворювався на суцільне навчання, давай подумаємо, що там буде ще”. Щодо навчання можна сказати: “Давай сплануємо, скільки часу потрібно на кожен предмет, і скажи мені сам – тебе контролювати чи не треба?”.
4. Треба запитати підлітка, як краще облаштувати його місце. І тут, оскільки ми маємо справу зі спротивом, можливо, підліток вирішить робити уроки на підлозі, лежачи. Треба поставитись до цього з розумінням – це також буде внесок у стосунки і в повагу до особистого простору підлітка.
5. Якщо підліток відчуває, що його контролюють – він буде бунтувати. Але йому також важливо бачити, що якщо він щось зробив – це він, умовно кажучи, зробив не даремно. Треба говорити, як ви цінуєте те, що він робить.
6. Підліток може спитати: “Чому я маю це все робити, якщо ти взагалі нічого не робиш?”. Ми можемо вимагати чогось від дитини тільки тоді, коли їй є, що від нас дзеркалити. Я можу очікувати, що мої діти займаються зарядкою, якщо я сама займаюсь. Вони мають бачити, що ми вчимось або працюємо з дому. І це буде геніально – якщо ми всідаємось або разом, або кожен у своїй кімнаті, і до нього долітає, як ви слухаєте лекцію або працюєте.
СТАРША ШКОЛА
Учні старшої школи вже націлені на результат. Якщо дитина нормально розвивається і дорослішає, у неї вже формується внутрішня мотивація до навчання. Така дитина буде сама шукати, де ще знайти інформацію, що їй потрібна. Тут ми можемо допомогти, розповідаючи їй про онлайн-курси, які ми самі бачили, різні джерела інформації з питань, що цікавлять дитину.

https://nus.org.ua/articles/praktychni-porady-dlya-batkiv-pro-navchannya-vdoma-vid-dytyachoyi-ta-simejnoyi-psyhologyni-svitlany-rojz/


Комментариев нет:

Отправить комментарий

Подписаться на: Сообщения (Atom)