Чому дітям
буває боляче чути про себе – «Він/вона біженець»?
Статус біженця, тимчасового захисту і
внутрішньо переміщеної особи – абсолютно різні поняття. Просто для нашого вуха
«біженець» – більш звичне слово. Під час спілкування нам треба бути
обережними, щоб воно не набуло ксенофобського забарвлення, – як це, на жаль,
відбувалось у минулому. Діти й підлітки можуть «виловлювати» негативні сенси
цього слова з інформаційного простору. «Біженець» може видаватись їм чимось
«нещасним, сумним, нездатним захистити себе». Це для них про того, хто втікає і
невідомо чи повернеться. Приміряти на себе такий образ у нових реаліях може
бути дуже важко.
Під час спілкування зі старшими дітьми
можна згадати про директиву ЄС, яка називає вимушених емігрантів переміщеними
особами, особами під тимчасовим захистом.
Молодшим дітям
можна сказати: «Ми тимчасово поїхали з України», «Ми під тимчасовим захистом»,
«Ми переїхали в безпечнішу частину нашої країни». В розмові обов’язково
згадуйте про те, що ваш дім – Україна: «Ми обов’язково зробимо все від нас
належне, щоб захищати і підтримувати нашу Батьківщину, щоб приїхати знову до
нашого дому». Акцент має бути на тому, що «хоч ми й під захистом іншої країни –
але залишаємось українцями».
Стрес-фактори
для дітей, які покинули домівку
Малеча дуже тонко відчуває, в якому стані
доросла людина поряд із ними. Саме тому я раджу всім членам родини першочергово
дбати про стан своєї психіки. Дитина «зчитає» все: і ваш спокій, і метушіння, і
страх, і впевненість.
Найсуттєвішими стресовими факторами для
дітей молодшого шкільного віку є:
·
невідомість;
·
роз’єднання родини;
·
чужа незрозуміла мова і однолітки, які не
знають їхньої мови;
·
переживання за покинути домівку і
залишених друзів;
Діти зараз багато фантазують про те, що
зараз відбувається в рідному покинутому місті, в Україні. Це ми, дорослі,
можемо оперативно прочитати новини, подзвонити знайомим. А для малечі дуже
властиво додумувати щось, якщо інформації бракує. Отже, ваша дитина може
фантазувати про те, що відбувається з татом, дідусем, іншими родичами.
Зараз я працюю
з підлітками онлайн і бачу, який великий у них страх невідомості про все рідне
й залишене «десь там». Вони хочуть більше про це говорити. Як і хочуть знати,
що чекає на них у найгіршому випадку.
ТОП-5
«складних» запитань від дітей і як на них відповідати
«А що, як тата на війні вб’ють?»
Можлива відповідь:
«Тато робить все, щоб залишитися живим і
здоровим. Він нас сильно любить і так само мріє побачитись якнайшвидше».
«А якщо ми ніколи не повернемось додому?»
Можлива відповідь:
«Молодець, що ставиш таке питання. Я теж
про це думаю. Сину/доню, життя може складатися по-різному. Ми віримо, що ми
повернемося. Але життя ніколи не зупиняється, життя триває. Дивись, як люди живуть
навколо. Ми теж постараємось облаштувати своє тимчасове життя тут у комфорті. А
тепер у мене до тебе прохання. Перерахуй, що ти вмієш робити». В цей момент
дитина має перерахувати всі свої навички, якими пишається. Ви маєте сказати, що
навички дитини та ваші навички – чудова база для того, щоб побудувати життя в
новому місці. І переконатись, які ви сильні.
Для найменших діток варто підключати
казкотерапію. Наприклад, розповісти про перелітних пташок, комашок і тварин,
які можуть мандрувати світом, але неодмінно повертаються через деякий час
додому. І які вміють відбудувати свою хатинку, будиночок – навіть з нуля.
Саме з цією метою зараз корисно будувати з
дітьми халабуди, імпровізовані будиночки. Або малювати будинки.
«Наш будинок можуть зруйнувати бомби. І що
тоді?»
Можлива відповідь:
«І я теж про це
думаю. Теж переживаю. Тобі страшно, і я теж про це сильно переживаю. Ми бачимо
– таке з іншими людьми трапляється. І навіть якщо це станеться з нашим
будинком, ми зможемо його відбудувати. А просто зараз можемо перерахувати, що у
нас є. А в нас є найголовніше – МИ. Ми вивезли всіх рідних. Ми забрали
тваринок. Ми зараз тут, у безпеці, і нашому життю нічого не загрожує. Давай
порадіємо тому, що наш будинок стоїть цілий. ППО працює, ракети збивають».
Проведіть
ревізію сильних сторін і навичок
Перш за все, потрібно опустити планку
очікувань. Поговоріть з дитиною :
Як же швидко може змінитись наше життя. Ще
два місяці тому ми переживали про іспити, оцінки. І подивись, про що ми думаємо
зараз і що нас хвилюєш. Ти ж бачиш відносність життя, і як все може бути
по-різному.
Після цього
можете на аркуші паперу виписати сильні сторони дитини, її навички. Називати їх
має ваш син чи донька. Нехай згадає всі-всі успіхи – це і уміння готувати пасту
з соусом, і співати чи писати вірші, і круто кататись на скейті, і знатись на
Майнкрафті чи програмуванні, і бути успішним у якомусь виді спорту чи хобі. Це
важлива практика: вона дає дитині відчуття опори. Щось, на що вона зможе
спиратись, будуючи потроху нове життя за межами свого міста.
Зробіть акцент
на мікропланування
Поговоріть про пріоритети. Домовтесь, що
оцінки й навчальні успіхи зараз не на першому місці, навіть якщо це випускний
клас. А от що важливо – вміти знаходити спільну мову з людьми поруч, дбати про
здоров’я, шукати в собі бажання знайомитись із однолітками й заводити нових
друзів. Порадьте дитині: «Ти маєш спокійно роздивитись навколо. Адаптуватись.
Зрозуміти, що хочеш вивчати в майбутньому, але не поспіхом, якщо ми зрештою
залишимось тут на довше і будемо думати про вступ до університету».
Мікропланування
– чи не найдієвіший інструмент в умовах невизначеності. Саме тому плануйте не
більше, ніж на місяць наперед. Всі мікроплани випишіть в спеціальному блокноті
і наступного місяця звіряйтесь із записами – що вдалося? Наскільки це було
легко чи важко?
Поверніть
дитині «довоєнну» рутину
Попри шалену зміну горизонтів і обставин,
варто вносити в графік дитини заняття, які приносили їй насолоду й користь у
довоєнному житті. Плавання, англійська мова, футбол, малювання, танці – гуртки
можна знайти практично в кожному місті. І саме там дитина знайомитиметься із
однолітками та розширятиме коло спілкування.
Домовтесь із дитиною, що у вас буде зошит,
до якого вона щодня записуватиме:
·
одне нове слово з нової мови;
·
одну назву страви;
·
одну дію;
·
одне нове місце, яке побачили;
Щодня повторюйте ці слова, а в кінці тижня
зробіть «батл» – хто що вивчив. Ця проста вправа допоможе і дорослим, і дітям
бути більш відкритими, пластичними.
Навчання в нових умовах: як адаптуватись?
Якщо дитина переїхала з мамою в нову
країну, і було вирішено, що вона ходитиме до місцевої школи – це має бути
спільне рішення з сином чи донькою. Адже для вашої дитини світ теж
перевернувся, і вам не варто очікувати від неї залізної витримки чи неймовірної
волі. До слова, якщо йдеться про дітей молодшого шкільного віку – в них взагалі
ще не дозріли ділянки мозку, що відповідають за вольові рішення. А в підлітків
триває гормональна перебудова організму. Отже – жодного тиску й примусу.
Правильно буде так, як комфортно кожному з вас.
«Що я там буду робити?», «Там всі говорять
незрозумілою мовою!», «Мені страшно» – все це батьки чутимуть від своїх
школярів.
Домовтесь із дитиною:
1. Ти ходиш до
нової школи і просто придивляєшся: познайомишся з новою вчителькою і подивишся,
хто є ще з України;
2. Ти робиш усе на
своїй швидкості;
3. Ти вирішиш, чи
цікаво тобі буде познайомитися з кимось із однолітків.
Поговоріть про те, який відкритий і добрий
світ до українців. І про досвід дітей, які вже відчули підтримку учнів шкіл в
інших країнах. Ці діти знають, чому українці тут опинились, намагаються
потоваришувати, підтримують і співпереживають, діляться іграшками, запрошують
на гостини.
Було б добре
сказати: «Давай теж спробуємо цьому світу робити маленькі кроки назустріч? І
подивимось, яка магія може відбуватись».
Нові
знайомства: це нормально, що моя дитина «закрилась»?
Зараз триває перший етап адаптації психіки.
Коли рівень кортизолу й інших гормонів стресу впаде, діти відкриватимуться та
захочуть ділитись своєю енергією в спілкуванні. Адже комунікація потребує наших
затрат енергії! До того ж, усім нам потрібна різна кількість людей для
спілкування і різний його обсяг. Тож, якщо у дитини є хоча б один новий товариш
чи нова подружка – це чудово. Згодом коло знайомств розшириться.
Щодня пропонуйте дитині прогулянку вдень
чи ввечері – це може стати вашим ритуалом, під час якого ви теж можете
познайомитись із українцями-тимчасовими переселенцями та іншими дітками.
Якщо ваша
дитина «закрилась», не хоче ні з ким спілкуватись та каже, що не піде до
місцевої школи і згодна тільки на онлайн-навчання – не сердьтесь, а
доброзичливо поговоріть із нею. Похваліть: «Молодець, що ти так добре себе
відчуваєш. Знаєш, чого ти хочеш і чого не хочеш. Що тобі потрібно, а що ні.
Якщо хочеш побути на самоті – це нормально, ми все нормалізуємо, що в наших
силах». Нормальною реакцією на стрес може бути і зниження апетиту, тож не
змушуйте дітей їсти через силу.
Сімейна
практика-терапія «Підтримка роду»
Сядьте в коло, візьміть великий плед і
загорніться в нього всі разом. Це ваше «коло довіри» Говоріть у ньому з дітьми,
які випробування пережили їхні дідусі, бабусі, прабабусі. Розкажіть історії,
які вам у сім’ї передавались із вуст у вуста. Куди переїжджали ваші предки під
час небезпечних подій? Як змогли зостатись живими після голодомору, воєн? Як
будували своє нове життя? Поговоріть про те, чим ви схожі на них. Знайдіть
спільні риси у доньки та прабабусі, у сина й дідуся. Добре, якщо маєте в
телефоні старі фотографії, щоб порівняти зовнішність, поміркувати про характер
пращурів.
Ну а маленьким дітям суперкорисно ліпити,
гратись із водою. Немає пластиліну? Змішайте борошно з водою і ліпіть фігурки з
тіста. Кінестетична робота пальчиками, руками чудово допомагає позбутися
тривоги, яка «стрягне» в тілі.
Незалежно від віку нагадуйте дітям, що ви
тут, ви поруч. Кажіть: «Підходь до мене в будь-який момент, і я тебе обійму».
Кажіть дітям, як вони гарно справляються із випробуваннями: «Ти можеш не бачити
себе збоку, але ми бачимо всі, як ти круто тримаєшся. І пишаємось, який (яка)
ти у нас.»
Мрійте про те, що будете робити після завершення війни. Домовтесь, що
посадите в найближчому парку вдома після повернення дерева: кожному члену
родини по дереву. Породу дерева треба вибрати вже зараз. Подивіться в гуглі,
яким виросте це дерево. Запитайте в малечі, яку тваринку вони хочуть бачити в
домі, щойно все закінчиться. Це дуже мотивує і дарує віру.
